При створенні людина була наділена благородними прагненнями та врівноваженим розумом. Вона була досконалою істотою і жила у згоді з Богом. Думки її були чистими, а наміри — святими.
Але непослух спотворив прагнення людини, і самолюбство витіснило любов із людського серця. Внаслідок гріхопадіння людина настільки ослабла, що їй було не під силу самостійно чинити опір силам зла.
Вона стала в’язнем сатани і залишилась би ним назавжди, якби не втрутився Бог.